четвер, 6 березня 2014 р.

Музей Тараса Шевченка

Націона́льний музе́й Тара́са Шевче́нка в Києві створено на базі колишньої Галереї картин Тараса Шевченка в Харкові та Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві у 1949 році.
Розташований на бульварі Тараса Шевченка, 12.

Історія створення
У 1933 році на базі літературного музею, що діяв при Інституті Тараса Шевченка в Харкові, засновано Галерею картин Т. Г. Шевченка, яка почала діяти з 1934 року. З Інституту Тараса Шевченка передано до Галереї 107 оригінальних мистецьких творів художника.
У 1939 до 125-річчя з дня народження в Києві в будинку АН УРСР було організовано Республіканську ювілейну Шевченківську виставку, на якій, крім експонатів Галереї картин було представлено інші матеріали з архівів і музеїв Києва, Харкова, Москви, Ленінграда, Саратова, Львова, Баку.
У 1940 Рада Народних Комісарів УРСР постановила організувати в Києві на базі Республіканської ювілейної Шевченківської виставки Центральний державний музей Т. Г. Шевченка, зосередивши тут всі оригінальні матеріали, пов'язані з життям і творчістю Т. Г. Шевченка. Згідно з постановою всі матеріали з виставки, представлені різними музеями і установами, були закріплені за музеєм, експозицію якого було відкрито у квітні 1941 року в приміщенні Маріїнського палацу. Зібрано було близько 10 000 експонатів.
Діяльність музею була припинена з початком війни. Лише найцінніші експонати пощастило перед німецькою окупацією евакуювати до Новосибірська (повернули в Україну в 1944)
24 квітня 1949 була відкрита нова експозиція у виділеному урядом приміщенні по бульвару Шевченка, 12.
Колекція

Колекція музею складається з унікальних цінностей: оригіналів малярських робіт Шевченка, документів про його життя та творчість, рукописних списків його поезій, рідкісних фотографій поета та його друзів, першодруків творів Шевченка з його автографами, майже всіх видань творів поета й літератури про нього, починаючи з прижиттєвих і закінчуючи сучасними вітчизняними та зарубіжними виданнями. У 24 залах розміщено понад 4 тисячі експонатів.
В експозиційних залах представлені твори видатних художників, скульпторів, письменників і композиторів, в яких відображено епоху Шевченка, його життя і діяльність: художні твори Карла Брюллова, Іллі Рєпіна, Василя Тропініна, Івана Крамського, Василя Штернберга, Івана Соколова, Михайла Башилова, Костянтина Трутовського, Лева Жемчужникова, Івана Сошенка, Михайла Микешина, Сергія Васильківського, Миколи Самокиша, Опанаса Сластіона, Фотія Красицького, Івана Їжакевича, Василя Касіяна, Михайла Дерегуса, Карпа Трохименка, Михайла Хмелька, Бориса Смирнова та інших; твори скульпторів Федора Каменського, Петра Клодта, Володимира Беклемішева, Федіра Балавенського, Івана Кавалерідзе, Михайла Лисенка, Івана Макогона, Петра Мовчуна, Валентина Зноби та інших.
В кількох залах експоновано матеріали, що свідчать про світове значення творчості Шевченка, переклади його творів багатьма мовами зарубіжних країн.
Станом на липень 2002 року в колекції музею зберігалося 28 007 експонатів основного фонду живопис, графіка, декоративне мистецтво, скульптура, архів, друковані матеріали, книги, фото, меморіальні речі; допоміжного фонду −44 662. Загальна кількість — 72 669.

Музей Тараса Шевченка

Націона́льний музе́й Тара́са Шевче́нка в Києві створено на базі колишньої Галереї картин Тараса Шевченка в Харкові та Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві у 1949 році.
Розташований на бульварі Тараса Шевченка, 12.

Історія створення
У 1933 році на базі літературного музею, що діяв при Інституті Тараса Шевченка в Харкові, засновано Галерею картин Т. Г. Шевченка, яка почала діяти з 1934 року. З Інституту Тараса Шевченка передано до Галереї 107 оригінальних мистецьких творів художника.
У 1939 до 125-річчя з дня народження в Києві в будинку АН УРСР було організовано Республіканську ювілейну Шевченківську виставку, на якій, крім експонатів Галереї картин було представлено інші матеріали з архівів і музеїв Києва, Харкова, Москви, Ленінграда, Саратова, Львова, Баку.
У 1940 Рада Народних Комісарів УРСР постановила організувати в Києві на базі Республіканської ювілейної Шевченківської виставки Центральний державний музей Т. Г. Шевченка, зосередивши тут всі оригінальні матеріали, пов'язані з життям і творчістю Т. Г. Шевченка. Згідно з постановою всі матеріали з виставки, представлені різними музеями і установами, були закріплені за музеєм, експозицію якого було відкрито у квітні 1941 року в приміщенні Маріїнського палацу. Зібрано було близько 10 000 експонатів.
Діяльність музею була припинена з початком війни. Лише найцінніші експонати пощастило перед німецькою окупацією евакуювати до Новосибірська (повернули в Україну в 1944)
24 квітня 1949 була відкрита нова експозиція у виділеному урядом приміщенні по бульвару Шевченка, 12.
Колекція

Колекція музею складається з унікальних цінностей: оригіналів малярських робіт Шевченка, документів про його життя та творчість, рукописних списків його поезій, рідкісних фотографій поета та його друзів, першодруків творів Шевченка з його автографами, майже всіх видань творів поета й літератури про нього, починаючи з прижиттєвих і закінчуючи сучасними вітчизняними та зарубіжними виданнями. У 24 залах розміщено понад 4 тисячі експонатів.
В експозиційних залах представлені твори видатних художників, скульпторів, письменників і композиторів, в яких відображено епоху Шевченка, його життя і діяльність: художні твори Карла Брюллова, Іллі Рєпіна, Василя Тропініна, Івана Крамського, Василя Штернберга, Івана Соколова, Михайла Башилова, Костянтина Трутовського, Лева Жемчужникова, Івана Сошенка, Михайла Микешина, Сергія Васильківського, Миколи Самокиша, Опанаса Сластіона, Фотія Красицького, Івана Їжакевича, Василя Касіяна, Михайла Дерегуса, Карпа Трохименка, Михайла Хмелька, Бориса Смирнова та інших; твори скульпторів Федора Каменського, Петра Клодта, Володимира Беклемішева, Федіра Балавенського, Івана Кавалерідзе, Михайла Лисенка, Івана Макогона, Петра Мовчуна, Валентина Зноби та інших.
В кількох залах експоновано матеріали, що свідчать про світове значення творчості Шевченка, переклади його творів багатьма мовами зарубіжних країн.
Станом на липень 2002 року в колекції музею зберігалося 28 007 експонатів основного фонду живопис, графіка, декоративне мистецтво, скульптура, архів, друковані матеріали, книги, фото, меморіальні речі; допоміжного фонду −44 662. Загальна кількість — 72 669.

Картини Тараса Шевченко








Картини Тараса Шевченко








Вірші Шевченка про природу


За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти. 


Вірші Шевченка про природу


За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти. 


Вірші Тараса Шевченка для дітей


Тече вода з-під явора 
                             
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.


Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.


Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?              

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Ой стрічечка до стрічечки

Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!


Вірші Тараса Шевченка для дітей


Тече вода з-під явора 
                             
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.


Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.


Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?              

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Ой стрічечка до стрічечки

Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!


Відомі пісні на слова Тараса Григоровича

Гей, літа орел. Муз.М.Лисенка. Вик.Борис Гмиря. Трив. 3:02

Дума Волоха. Муз.Ю.Мейтуса. Вик.Борис Гмиря. Трив.2:29

Думи мої. Обр.В.Кирейка. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:41

Думи мої. Обр.Г.Майбороди. Вик. Анатолій Солов'яненко. Трив.3:41

За думою дума. Муз.Я.Степового. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:12

Заповіт. Обр.Г.Гладкого. Вик.Борис Гмиря. Трив.5:07

Зацвіла в долині. Муз.Я.Степового. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:06

Зоре моя вечірняя. Муз.народна. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:41

Мені однаково. Муз.М.Лисенка. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:41

Од села до села. Муз.Ю.Мейтуса. Вик.Борис Гмиря. Трив.1:09

Реве та стогне Дніпр широкий. Муз.В.Косенка. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:35

Сонце заходить. Муз.Я.Степового. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:26

Така її доля. Обр.В.Заремби. Вик.Борис Гмиря. Трив.5:13

Учитеся, брати мої. Муз.М.Лисенка. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:23

Чого мені тяжело. Муз.М.Лисенка. Вик.Борис Гмиря.

Відомі пісні на слова Тараса Григоровича

Гей, літа орел. Муз.М.Лисенка. Вик.Борис Гмиря. Трив. 3:02

Дума Волоха. Муз.Ю.Мейтуса. Вик.Борис Гмиря. Трив.2:29

Думи мої. Обр.В.Кирейка. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:41

Думи мої. Обр.Г.Майбороди. Вик. Анатолій Солов'яненко. Трив.3:41

За думою дума. Муз.Я.Степового. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:12

Заповіт. Обр.Г.Гладкого. Вик.Борис Гмиря. Трив.5:07

Зацвіла в долині. Муз.Я.Степового. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:06

Зоре моя вечірняя. Муз.народна. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:41

Мені однаково. Муз.М.Лисенка. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:41

Од села до села. Муз.Ю.Мейтуса. Вик.Борис Гмиря. Трив.1:09

Реве та стогне Дніпр широкий. Муз.В.Косенка. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:35

Сонце заходить. Муз.Я.Степового. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:26

Така її доля. Обр.В.Заремби. Вик.Борис Гмиря. Трив.5:13

Учитеся, брати мої. Муз.М.Лисенка. Вик.Борис Гмиря. Трив.3:23

Чого мені тяжело. Муз.М.Лисенка. Вик.Борис Гмиря.

Літературознавці про Тараса Шевченка.Значення спадщини.

 Постать великого Кобзаря українського народу надихала не лише письменників, йому та його літературним образам присвячували свої твори такі відомі композитори, як М. Лисенко та Г. Майборода, такі художники, як І. Рєпін та І. Крамськой. Що вже казати про інших письменників та літературознавців! 
"Він - поет цілковито народний, такий, якого ми не можемо назвати у себе..." - писав про Шевченка видатний російський критик М. О. Добролюбов. 
За висловом П. Грабовського, Шевченко "зробив літературу великою справою життя і вказав їй єдино достойний шлях служіння батьківщині". 
Цим шляхом прямували найвидатніші українські письменники наступного покоління - Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та інші. Майже всі вони вважали Шевченка своїм учителем. Російські письменники-демократи Чернишевський, Тургенєв і Некрасов також згадували про вплив творчості Шевченка на свою. На думку М.  Горького, Шевченко "поглянув на життя народу оком поета і провидця". 
Його наступників приваблювала і громадська позиція Шевченка, надихав його особистий приклад. "Я не знаю, - писав Іван Франко про твори Шевченка, написані в умовах поліцейського нагляду, - ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної за подібних обставин". 
"Всюди, де він тільки бачив гніт і безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплаві, чи в азіатських пустелях, чи грізним стогоном докочувалося із кавказьких гір, - всюди зло і неправда викликали вибух поетового протесту, і щоразу він був готовий стати до бою з насильством і злом", - відзначав Олесь Гончар. 
Та не лише ідейні та етичні засади творчості Тараса Шевченка приваблювали літературознавців та письменників. Ось що пише про нього у додатку-спогаді до Празького видання "Кобзаря" І. Тургенєв: на його думку, повернувшися із заслання Шевченко "замислювався над тим, щоб створити щось нове, незвичайне, що тільки йому одному під силу, а саме: поему такою мовою, яка була б однаково зрозуміла росіянину і малоросу..." 

Літературознавці про Тараса Шевченка.Значення спадщини.

 Постать великого Кобзаря українського народу надихала не лише письменників, йому та його літературним образам присвячували свої твори такі відомі композитори, як М. Лисенко та Г. Майборода, такі художники, як І. Рєпін та І. Крамськой. Що вже казати про інших письменників та літературознавців! 
"Він - поет цілковито народний, такий, якого ми не можемо назвати у себе..." - писав про Шевченка видатний російський критик М. О. Добролюбов. 
За висловом П. Грабовського, Шевченко "зробив літературу великою справою життя і вказав їй єдино достойний шлях служіння батьківщині". 
Цим шляхом прямували найвидатніші українські письменники наступного покоління - Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та інші. Майже всі вони вважали Шевченка своїм учителем. Російські письменники-демократи Чернишевський, Тургенєв і Некрасов також згадували про вплив творчості Шевченка на свою. На думку М.  Горького, Шевченко "поглянув на життя народу оком поета і провидця". 
Його наступників приваблювала і громадська позиція Шевченка, надихав його особистий приклад. "Я не знаю, - писав Іван Франко про твори Шевченка, написані в умовах поліцейського нагляду, - ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної за подібних обставин". 
"Всюди, де він тільки бачив гніт і безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплаві, чи в азіатських пустелях, чи грізним стогоном докочувалося із кавказьких гір, - всюди зло і неправда викликали вибух поетового протесту, і щоразу він був готовий стати до бою з насильством і злом", - відзначав Олесь Гончар. 
Та не лише ідейні та етичні засади творчості Тараса Шевченка приваблювали літературознавців та письменників. Ось що пише про нього у додатку-спогаді до Празького видання "Кобзаря" І. Тургенєв: на його думку, повернувшися із заслання Шевченко "замислювався над тим, щоб створити щось нове, незвичайне, що тільки йому одному під силу, а саме: поему такою мовою, яка була б однаково зрозуміла росіянину і малоросу..." 

Григорій Шевченко-батько Кобзаря

Батько Тараса Шевченка, Григорій Іванович Шевченко, народився у 1781 році.
1802 року одружився з моринською дівчиною, Катериною Бойко.
Григорій Шевченко чумакував, їздив хурою до Києва, Єлисаветграда. Іноді брав з собою Тараса. Пізньої осені 1824 рок у непогоду він застудився у дорозі, занедужав. Коли його привезли у Кирилівку, зовсім зліг. Перед смертю батько доручив господарювання в домі старшому синові Микиті. Глянувши на Тараса, в його розумне обличчя, Григорій Іванович, як це згадує сестра Ярина, промовив:
"Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде аби-яким чоловіком; із його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не допоможе".
Віщими виявилися слова змученого гіркою кріпаччиною трударя: широченні, величні обрії відкрила перед Тарасам його поетична доля.

Григорій Шевченко-батько Кобзаря

Батько Тараса Шевченка, Григорій Іванович Шевченко, народився у 1781 році.
1802 року одружився з моринською дівчиною, Катериною Бойко.
Григорій Шевченко чумакував, їздив хурою до Києва, Єлисаветграда. Іноді брав з собою Тараса. Пізньої осені 1824 рок у непогоду він застудився у дорозі, занедужав. Коли його привезли у Кирилівку, зовсім зліг. Перед смертю батько доручив господарювання в домі старшому синові Микиті. Глянувши на Тараса, в його розумне обличчя, Григорій Іванович, як це згадує сестра Ярина, промовив:
"Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде аби-яким чоловіком; із його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не допоможе".
Віщими виявилися слова змученого гіркою кріпаччиною трударя: широченні, величні обрії відкрила перед Тарасам його поетична доля.

.Історія родини.Катерина Якімівна-мати Кобзаря


Про неньку Тараса Шевченка, яка народилася 1783 року в Моринцях і була кріпачкою Василя Енгельгардта, на жаль, залишилося мало документальних матеріалів, як і споминів сина та сучасників.
Збереглася могила та нещодавно зведений пам’ятник-символ. Незаперечно єдине, що нам слід запам’ятати: мати Тараса — Катерина — була натурою лагідною, безмежно чутливою, жіночою і люблячою.
Відомо, що Катерина Якимівна мала дівоче прізвище Бойко. Бойками одвічно йменували жителів Бойківщини — історичної області на заході України. Маючи нахил до різних ремесел, бойки з часом осідали і на східних землях України. Моринські Бойки, з роду яких була Тарасова мати, на час її заміжжя були вже «пішими» кріпаками, тобто такими, що не мали ні волів, ні коней і працювали на панських ланах, у кузнях та млинах всього лиш за харч.
Після того, як Катерина вийшла заміж за Григорія Івановича Шевченка влітку 1802 року, подружжя деякий час мешкало в селі Кирилівка (у провулку Могильних) на батьківщині чоловіка, а в 1810 році переселилося до Моринців. У цьому селі жив батько Катерини — Яким Бойко, але родина Шевченків оселилася не в тестя, а окремо, у дворі кріпака Копія, садиба якого пустувала, бо самого господаря за бунтівний характер та непослух панові було заслано до Сибіру.
Отже, Тарасові судилося народитись саме в хаті Якима Бойка, в Моринцях. Тут, на Копіївщині (так звався куток села), й оселилася Катерина з Григорієм. 

.Історія родини.Катерина Якімівна-мати Кобзаря


Про неньку Тараса Шевченка, яка народилася 1783 року в Моринцях і була кріпачкою Василя Енгельгардта, на жаль, залишилося мало документальних матеріалів, як і споминів сина та сучасників.
Збереглася могила та нещодавно зведений пам’ятник-символ. Незаперечно єдине, що нам слід запам’ятати: мати Тараса — Катерина — була натурою лагідною, безмежно чутливою, жіночою і люблячою.
Відомо, що Катерина Якимівна мала дівоче прізвище Бойко. Бойками одвічно йменували жителів Бойківщини — історичної області на заході України. Маючи нахил до різних ремесел, бойки з часом осідали і на східних землях України. Моринські Бойки, з роду яких була Тарасова мати, на час її заміжжя були вже «пішими» кріпаками, тобто такими, що не мали ні волів, ні коней і працювали на панських ланах, у кузнях та млинах всього лиш за харч.
Після того, як Катерина вийшла заміж за Григорія Івановича Шевченка влітку 1802 року, подружжя деякий час мешкало в селі Кирилівка (у провулку Могильних) на батьківщині чоловіка, а в 1810 році переселилося до Моринців. У цьому селі жив батько Катерини — Яким Бойко, але родина Шевченків оселилася не в тестя, а окремо, у дворі кріпака Копія, садиба якого пустувала, бо самого господаря за бунтівний характер та непослух панові було заслано до Сибіру.
Отже, Тарасові судилося народитись саме в хаті Якима Бойка, в Моринцях. Тут, на Копіївщині (так звався куток села), й оселилася Катерина з Григорієм. 

Дитинство і молодість Кобзаря

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870). Згідно з родинними переказами, Тарасові діди і прадіди були козаками, служили у Війську Запорозькому й брали участь у визвольних війнах та повстаннях в Україні XVII–XVIII століть. Ці повстання були жорстоко придушені, й нормальне суспільне життя на Черкащині, Полтавщині, Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині порушилося на тривалі роки. Переважна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.

У 1816 році сім'я Шевченків повернулася до села Керелівка (нині Шевченкове Звенигородського району) Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Дитинство і молодість Кобзаря

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870). Згідно з родинними переказами, Тарасові діди і прадіди були козаками, служили у Війську Запорозькому й брали участь у визвольних війнах та повстаннях в Україні XVII–XVIII століть. Ці повстання були жорстоко придушені, й нормальне суспільне життя на Черкащині, Полтавщині, Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині порушилося на тривалі роки. Переважна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.

У 1816 році сім'я Шевченків повернулася до села Керелівка (нині Шевченкове Звенигородського району) Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип.
Тара́с Григо́рович Шевче́нко 
(відомий також як Кобза́р25 лютого (9 березня) 1814,
 с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) 
український поет, письменник (драматург, прозаїк), худо-
жник(живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.
Член Кирило-Мефодіївського братства. 
Академік Імператорської академії мистецтв (1860).




Тара́с Григо́рович Шевче́нко 
(відомий також як Кобза́р25 лютого (9 березня) 1814,
 с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) 
український поет, письменник (драматург, прозаїк), худо-
жник(живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.
Член Кирило-Мефодіївського братства. 
Академік Імператорської академії мистецтв (1860).